Заманушні хвилі :)

Після full-moon party на світанку я прийшов на серф-поінт. І дуже зрадів – великі гарні гладенькі хвилі і жодного серфера. Всі сплять після паті. Я жодного разу не задумався і зайшов у воду :) 

Загрібав на line-up десь 40 хвилин, загріб з 3-тьої спроби виконавши великий гак. Був такий зачарований хвилями що навіть не задумався: чому так важко?

Сет не довелось чекати довго, я був один у воді і не поспішав, вибрав хвилю попробував зловити. Хвилі  які здавалось буде легко зловити чомусь мене не підхоплювали, довелось пробувати ближче до піку.  І коли залишалось зробити 2 гребка щоб зловити велику хвилю я не зміг їх зробити: я опинився на гребені майже вертикальної як стіна хвилі а внизу піді мною порожнеча, на декілька метрів вниз  нічого не видно, там ніби нічого і не має, просто якась безодня :) Руки самі перестали гребти.

Так я просидів на line-up півтори-дві години. Світило сонечко, я спостерігав сети величезних хвиль. Вони приходили паралельними лініями і залежно від того про що я думав приймали різні образи. Найчастіше вони нагадували гірські хребти. Розбивались з дуже гучним і могутнім звуком і освіжаючими бризгами води.  Океан  відображає небо. Коли  сонце підіймається вище, небо світліє і хвилі змінюють колір на мій улюблений :)

Потім на пляжі почали з’являтись перші серфери, хтось зайшов у воду і показав мені місце в якому безпечніше ловити велику хвилю. Хвилі стали трохи меншими, я дочекався найменшої і на ній повернувся на берег. З усіх зловлених мною на той час вона все-одно була найбільшою. І могла б бути найдовшою, якби вдалось доїхати на ній до кінця :) 

А рівно через  місяць, коли знову прийшли великі хвилі мені  за два дні вдалося зловити кілька справді великих стрімких і швидких хвиль (наскільки вони великі важко оцінити в метрах або футах). Можливо з берега вони виглядали не такими вже й великими :) З того місця з якого їх побачив я - це було щось неймовірне!!! :)