Серф-тріп

en.dsk-ural.ru

Статтю і фото надіслав Сергій Гріневич

Серф-тріп з України, то справа не проста. Захопитись серфінгом, по-справжньому, серйозно, у відриві від природних ареалів його розповсюдження, справа не така вже й звичайна. Зацікавитись? Легко! Зірватись у подорож? Важче.  Щеб пак! Пензлювати бо зна куди, в краї про які більшість друзів, товаришів, знайомих, не чули, не бували, або мають лише примарне уявлення про них, про серф загалом і т.д... Ще й турагенції не здатні допомогти ані порадою, ані чудовим комплексним варіантом.

- Екстрімальний відпочинок влітку? Маємо чудові тури для віндсерфінгу!

- Нє, не потрібні мені ті паруси, і ці попсові підробки під справжній серфінг! Маєте серф-тури?

- Ні з таким не працюємо..

Друзі відвалюються по мірі обговорення імовірних місць, часу, бюджету подорожі. І ти лишаєшся сам на сам зі своєю манією, пристрастю, шаленою забаганкою, яка помалу тліла, розросталась у тобі, доки не виявилась ледь не першим у житті справжнім джерелом захоплення. І, власне, усвідомлення цього, порожнечі, що виникла довкола, стає тим імпульсом, що відкриває очі, який змушує діяти.
Слався, інтернет! Слався, всесвітньо повутино! Нині можна знайти майже будь-яку теоретичну інформацію, яку захочеться підчитати, не виходячи з дому. Серфінг аж ніяк не виключення. І ти починаєш перекопувати інтернет у пошуках всього цікавого про серфінг.
•    Серфінг для Чайників.
•    З чого почати заняття серфінгом.
•    Де робити перші кроки у серфінгу.
•    Як підготуватись до першого серф-тріпу. (по факту виявляється, що ніяк! на місці виявляється, що всі підготовки йдуть лісом, або працюєш і досягаєш, або здаєшся і забиваєш..).

Мало по малу ти вибудовуєш його. Свій перший серф-тріп. - Гідрокостюм одягати ліньки? Не стильно виглядає? Бідося! Тож треба звузити територію до Індійського океану та південно-американських країн.. Коштів не фонтан? Сальсу ввечері після серфу доведеться відкласти на світле майбутнє... Вчитись ти не хочеш у неперевірених пациків на пляжі, а хіба у школі з толковими інструкторами? І таке буває... Кожне питання і його дослідження, звужує зону пошуку, доки не приходиш до того, що  варто таки шукати і замовляти квитки на літак..

І от ти підписуєш відпустку, замовляєш квиток, і вже весь ледь не трусишся і передчутті незнамо чого. Від перегляду чергового ролику, чи фільму на серфінгову тематику, у тебе пришвидшується пульс, розширюються зіниці і починають потіти долоні. Ти розумієш, що спроба начальства не пустити тебе у відпустку, призведе хіба до миттєвого написання заяви про звільнення. Ти вже живеш поїздкою у таке бажане, але досі невідоме. Живеш очікуванням.

Але все це була лише прелюдія! Найцікавіше починається коли ти вже стоїш на узбережжі океану, в очікуванні першого заняття. Уявляєш себе серед інших серверів, що зара катають перед тобою, як ти шустро набуваєш серед них авторитету, бо ти ж вже все вичитав, підготувався, знаєш техніку вставання на дошці.. і взагалі, як інакше?! І трапляється прозріння.. Виявляється, що все те, що ти собі надумав, бадьоренько іде боком.  Всі твої підготовки тобі фактично нічим не допомагають. Скільки ти там пропливав за тренування у басейні? Кілометр? Півтора? До бісу! Не допомагає.. Забудь! Плечі, спина здихають ще задовго до того як ти вигрібаєшся на лайн-ап. У тебе нульовий рівень. Все що ти знав.. думав, що ти знаєш про хвилі, просто мотлох. Забудь про нього. Все що у тебе лишається – це дошка і твоє відчуття хвилі. Відчуття. Лише коли твої відчуття, розуміння хвиль, знаходять спільний знаменник із реальним океаном, не описаним в інтернетику, океаном в якому ти проводиш дві-три години на день, тоді ти нарешті ловиш хвилю. Справжню хвилю. Без допомоги інструктора. Не проїжджаєш трохи у піні. Коли ти вже їдеш не по прямій до берега, а долаєш певну відстань  по стінці хвилі..

Те, що відбувається до цього легше назвати дорогою до пекла, ніж сходами до раю. Те скільки разів ти падаєш з дошки, скільки разів хвилі прокручують тебе наче в центрифузі, відкидали тебе назад від лайн-апу, знову полоскання у жерлі хвилі, гребти-гребти-гребти… На середині цього процесу ти ловиш себе на думці, що ненавидиш цей грьобаний берег, хвилі, місцевих серферів, якими ця вся лабуда аж ніяк не заважає, себе цю слабкість, відверту незграбність і тотальний рагулізм. Але всеодно продовжуєш. Продовжуєш адськи пахати. Бо ті поодинокі вдалі спроби дають відчуття світла у кінці тунелю. Ти ще толком не розумієш, чи це світло звільнення, чи таки це електричка, яка має тебе розмазати. Але пашеш далі.

… і, нарешті, це трапляється. Коли ти їдеш на цій хвилі, ти ще ніц не розумієш, що власне відбувається. Адреналін, і певно ще купа якихось гормонів, фігачать з усіх джерел. А ти їдеш. Балансуєш. Падаєш. І тільки в цей момент тебе накриває. Все одразу. Випірнаєш і волаєш на всю горлянку. Бо це.. це.. неймовірно. Підтягуєш  борд і повертаєш голову до лайн-апу, куди тобі треба повернутись, і бачиш свого, можливо вже колишнього, інструктора, таких саме початківців, зовсім лівих серферів, які аплодують тобі, чайнику, тримають пальця догори, thumb up!, вигукують щось нерозбірливо підбадьорливе. Від ейфорії трохи кружить голова. Тобі приємно і ніяково. Піднімаєш вдячно руку, - серферам, океану, тій окремій хвилі, що подарувала тобі ці відчуття, - і далі, з посмішкою, яку вже жодна зустрічна хвиля не зіб‘є, гребешся  назад, на лайн-ап.

У серфінгу надважливе значення має практика. Ти маєш багато, дуже багато, тренуватись. Але, мабуть, все ж не так важливо заморочуватись сходу на техніці, як виробити відчуття хвилі. Коли і як підніматись. Де чекати хвилю на лайн-апі. Як тримати борд до хвилі під час підйому. Для початківця ці елементи є ключовими, бо до них важче звикнути, пристосуватись, ніж до тих рухів, які ти маєш власне зробити. Але коли ти вже починаєш вже щось відстрілювати, хай і не ловиш ще кожну хвилю, ти вже маєш можливість відчути, осягнути трішечки  цей особливий серферський дзен. Що насправді може дуже сильно допомогти.

Бо, якщо відверто, для початківця, задоволення у серфінгу не так вже й багато. І без осягнення елементів серферського дзену буде не легко. Першим приходить насолода від сидіння на лайн-апі. Ти вигрібся нарешті! Маєш хвильку відпочинку. Дивишся у далечінь, у пошуках хвилі.

І тихенько собі качаєшся на малих хвилях, чи тих, що розіб‘ються просто далі ніж ти сидиш. Ввечері, ти це ж саме хитання відчуватимеш у барі, за кеглем пива. І тоді, ти втомлений і розслаблений відчуєш себе знову на хвилях. Повір, повна релаксу посмішка це те, що бачитимуть твої сусіди. ;) На хвилях же тобі не завадить мати якусь добру, підбадьорюючу мантру. Бо вигрібати ж бо треба таки багатсько... І замахатись дуууже легко.
Work hard – go pro!

«Я сиджу на хвилі, і я дуже рад! Потребляю сансемилье, як аристократ!»
..щось, що буде підтримувати тебе, спонукатиме забити на невдачі, продовжувати, насолоджуватись навіть фейлами. Власне таке ставлення може допомогти відкрити всю красу серфінгу як стилю життя. Тоді, маючи подібне ставлення, можна із задоволенням відпочивати після, відверто кажучи, просраного заходу на хвилі, коли ти не впорався із жодною хвилею. Але приходиш до готелю, завалюєшся у гамак і спокійно, задоволено засинаєш. Засинаєш для того, щоб набратись сил для вечірнього катання. Цей дзен дозволяє насолоджуватись видовищем, яке бачить лузер, що не спромігся наздогнати хвилю, піднятись на неї. Бо тільки такий лузер може побачити цей сплеск бризків, що летять тобі прямісінько в обличчя від хвилі, яка щойно закрилась перед тобою, в якихось 30-40 сантиметрах від тебе. Але ці бризки викликають утворення веселки у сонячних проміннях.

Веселку, яку бачиш певно ти один…І це so fucking hilarious!!! Хвиля йде собі далі. А ти лежиш на дошці із захопленням від тієї миті, що була дарована тобі, лузеру.

Окремим пунктом пунктом у серф-тріпі, звісно, стоять виїзди на нові споти. Бо  кожен такий спот – це нові хвилі, новий привід перевірити свої навички, нові серфери з якими можна познайомитись, заприятелювати, чи навпаки, зненавидіти цих гадів, що крадуть твої хвилі. В будь-якому разі, якщо ти вже вирушив у серф-тріп, і якщо маєш вже якийсь досвід, тобі варто відвідати якнайбільше спотів. Бо це, саме це, дає можливість знайти для себе ідеальний спот. А нема щасливішої людини, ніж серфер, що знайшов свій ідеальний спот. Я іх бачив не багато, занадто мало.

Але був один, навіть не катаний ще мною, який своєю красою закладав у мозку програму, просто змушував дати собі слово, що буду продовжувати займатись серфінгом тупо заради того, щоб колись бути готовим підкорити цей спот. Коли я його бачив, я був малодосвідченим чайником, якому лізти на ці хвилі було заборонено. Але це місце – Uluwatu, воно просто неймовірне. Коли ти виходиш до місця, звідки треба заходити до океану і гребсти до споту, пройшовши крізь гротики і печери, сходи над урвищем без бортів, коли бачиш цей вихід до води, страшенно хочеться бути гідним того, щоб приєднатись до тих, хто зара кататиме тут, на цих хвилях.  Що й казати, для багатьох серферів пошук нових спотів стає власне сенсом життя. Без кінцевого пункту призначення. Вони просто шукають споти по всьому світу. Рік за роком. Як у трушних сноубордерів є прагнення першими розкатати схил із пухляком, так і у серферів трапляється бажання знайти новий, некатаний, нікому не відомий у світі спот.

Хай там як, а твій серф-тріп має таки своє часове обмеження. Та й, власне, фінансове обмеження також.  Ми ж не західноєвропейські крутелики, що можуть собі дозволити мандрувати по пів року і більше. І коли час починає збігати, з‘являється легка меланхолія, печаль, туга за тим, від чого ти найближчим часом будеш відлучений. Ти витрачаєш більше часу на узбережжі, у містечку, щоб зуміти якнайбільше запам‘ятати, щоб вивезти контрабандою якнайбільше спогадів, деталей, частинок щастя.

Момент коли востаннє повертаєш орендовану дошку, просто таки переповнений тугою. Віддавати дошку не має ані найменшого бажання. Хочеться зламати собі ногу, захворіти на малярію… Пофіг! Конче необхідно знайти привід залишитись, залипнути тут на довше... Але ти здаєш дошку і йдеш до готелю. Збираєш манатки і валиш до аеропорту. Все це вже відбувається у стані легкої прострації. Мозок працює  у дуже дивному режимі. Думки літають… ні! Вони і далі катають на хвилях! А ти летиш. Летиш додому. До роботи, думки про яку викликають нудоту і бажання вийти з літаку ( «Ні! Можете не зупинятись! Я так зійду..»). Летиш до рутинної буденності.

Вдома ти активно підсідаєш на усі доступні замінники серфінгу – сноуборд, вейкборд, лонгборд. Але це рятує лише частково. Себе не обманеш. Думки все ще шукають хвилі. Тому вже дуже скоро після повернення ти починаєш знову обмежувати себе у витратах, щоб помалу відкладати. Починаєш перевіряти варіанти перельотів, читати про напрямки подорожей, умови проживання… Крок за кроком готуєш свій наступний серф-тріп..

Алоха!